Short talks: Богдан Гуляй

Short talks: Богдан Гуляй

12.12.2016


 

ПРО ЕРОТИЧНУ ФОТОГРАФІЮ

Мені подобається знімати речі, від яких "шалено пахне життям", за висловом Тимофія Яровікова. Десь у райцентрі, у селі, простих людей. Я балдію від такої фотографії, і сподіваюся, у мене буде більше часу на неї. Оголена натура ж по суті своїй більш рафінована: тут або кічуха якась популярна, або бенкет форми у дусі незабутніх класиків.

У рідному краї як тільки мене не звали: і порнушником, і педофілом, і маніяком. Одна місцева журналістка якось на відкритті виставки питала на камеру, чи з усіма своїми моделями я сплю. В певний момент я вирішив, що як ідіотів неможливо перемогти – їх треба очолити. І вже подальші історії про свої походеньки я вигадую і пускаю в народ сам.

Якщо молоду панянку зацікавити, повірте, вона зможе видати багато чого радісного та несподіваного.

В цілому, мною рухає цікавість, жадоба пізнання та бажання нового. Ну і здоровий еротизм, якщо говорити про фото оголеної натури. Я ж чоловік, все таки.

 

   

 

ПРО КИЇВСЬКУ ВИСТАВКУ THE MORNING DEW

Для мене завжди гостро стояло питання існування. У найзагальнішому сенсі, існування людини як процес, якому ми надаємо якогось значення, але ніколи не знаємо насправді, що ми і навіщо, і у всіх його окремих проявах, зокрема і сексуальному. Якось так вийшло, що знімаючи цю серію з оголеною натурою, я зрозумів, що вона, власне, повертає мене до тих же питань екзистенції. Як виражається потяг, в чому проявляється, куди іде, коли і чому згасає.

Прийшла в голову метафора про те, як щось "зникає як роса на сонці". Потім чомусь згадалася The foggy dew, стара ірландська народна пісня про антианглійське повстання 1916 року. Так і народилася назва серії The morning dew.

Від київської публіки я нічого не чекав. Не в плані, що я такий зарозумілий богемний митець (згадуються Каурісмяківські герої), що зневажає всіх навколо. Просто коли нічого не очікуєш, то ні в чому і не розчаруєшся. Що тобі всесвіт дав – те і гарно.

У Києві публіка на такі події ходить більш підготовлена, культурний бекграунд і широта погляду трохи відрізняються від наших провінцій у кращий бік. Вдома, в Чернігові, іноді втомлює слухати про "фото сісьок".


 

 

ПРО УКРАЇНСЬКИЙ ФОТОГРАФІЧНИЙ РИНОК (якого немає)

Як і будь-який твір мистецтва, фотографію можна і треба колекціонувати, дарувати, вішати вдома на стіну для насолоди ока і душа. По-моєму, мати вдома добірку робіт улюблених авторів у відбитках – це прекрасно. Ніяке фото із інтернету або книги не здатні передати відчуття від живої роботи.

Чому фотографію не купують в Україні? Тому що гроші є у скоробагатьків із 90-х, політиків, чиновників та подібної публіки, для якої власне гроші і є головною цінністю в житті. Мистецтво їм не треба. Все одно на стіну вони повісять якийсь лубок із лєапардом.